Бог говорил к сердцам людей,
Не делайте себе кумиров,
Невидим Бог,но ощутим,
Пойми.Вот в этом Его сила.
Природа вся в Его руках,
Трепещет юною девицей,
Смотри,как все обьемлет страх,
Когда касается десницей.
Смотри,как гневается Бог,
Пылает небо.Смрад и копоть,
Он любит нас,хотя и строг,
Но мы "тельцам"готовы хлопать.
Сваяли с золота-кумир,
Блестит на солнце,но рогами,
Готов пронзить он целый мир,
И затоптать нас всех ногами.
В пустыне Бог сказал:"Я есмь".
Он Тот,чье имя Всемогущий,
Так не пора ль с тельца нам слезть,
Колени преклонить,Бог Сущий.
В раю с Адамом говорил,
Советовал,как строить Ною,
Завет с Аврамом заключил,
С безвидности Он жизнь устроил.
Прочитано 5742 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
"Так не пора с тельца нам слезть,
Колени преклонить,ОН Сущий",
ечатление создаётся, что речь идёт о тельце. Совершенствуйте своё дарование и не спешите выставлять.
фарш
2010-09-21 21:34:01
"С безвидности Он словом строил."
опять сочетание шипяще-глухих звуков и в начале строки, сама строчка вообще непонятная. Если прочитать вслух - напоминает Райкинское "Вкус списфисиский"
фарш
2010-09-21 21:36:18
"Природа вся в руках Его,
Стенает в рабстве все творенье",
по смыслу получается, что всё творенье стенает в рабстве оттого, что находится в Его руках.
фарш
2010-09-21 21:39:46
"Так не пора с тельца нам слезть",
это утвердительная форма, а не вопросительная, здесь просится частица "ль": Так не пора ЛЬ с тельца нам слезть,
Со знаками препинания у Вас вообще мрак. Ва же можете, так почему же... Комментарий автора: Спасибо,брат за детальный разбор.Учту твои замечания.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
